Історія

Модернізм як дуже широке культурне явище не виник одразу після війни. Його появу прослідковують ще з кінця ХІХ віку, з передвоєнних тенденцій, а деякі найбільш знакові імена творили уже в буремний період міжвоєння. Все ж цю війну можна розцінювати як приблизну хронологічну межу, яка остаточно утвердила модернізм.

І це не просто нова мистецька течія, новим стало саме мистецтво. Воно розірвало зв’язки з класикою і з традицією реалізму. Модернізм зосередився на людині і на дослідженні її глибинних процесів на фоні суспільства. І цим в дечому ніби відділив її від навколишнього соціального, не випускаючи з уваги ролі людини серед людей.

Модернізм в архітектурі виявився направленим на зручність, комфорт і функцію. Якщо раніше первинну роль відігравав вигляд споруди, то тепер він цілком міг залежати від внутрішньої структури, яка була продиктована призначенням. Звідси і спосіб творення – функціоналізм, який став також і окремим підстилем модернізму. Його розвивали школи і окремі особистості.

У мистецтві архітектури стали з’являтися автори, які висували сміливі ідеї. Запропоновані ними принципи витікали з нових естетичних обставин того часу. Загалом все зводилося до таких ідей: використання простої, раціональної архітектури, без декорування, застосування сучасних і дешевих матеріалів (скло, метал і бетон замість цегли і дерева), творення максимально освітленого, але компактного простору, поєднання з природним середовищем. Зрештою, модерністи творили лаконічні і стримані форми, моделювали геометризовані структури. Кола, квадрати, паралелепіпеди, лінії і дуги, потрапляючи в руки вправних архітекторів, виростали в дуже привабливі творіння.

Одним із передових архітекторів у Німеччині був Вальтер Ґропіус. Він заснував мистецьку школу Bauhaus і став її директором. Школа відіграла ключову роль у творенні європейського модернізму. Видатні викладачі та випускники працювали в різних видах мистецтва і задавали ритм усім іншим. Будівля школи у місті Дессау, зведена у 1925 році за проектом Вальтера Ґропіуса, стала символом архітектурного функціоналізму, еталоном моди й естетичності нових форм. Саме німецькі модерністи найбільше вплинули на польських та українських, які з певними додатками й новітніми осмисленнями творили стиль на Волині.

Значного впливу місцеві архітектори зазнали і від французької школи, а передусім її знаного представника Ле Корбюзьє. У 1927 році він видав своєрідний маніфест «П'ять принципових підходів сучасної архітектури», у яких запропонував використовувати плоскі дахи-тераси, стовби-опори для створення враження «повітряності» споруди, стрічкові вікна, вільне компонування фасаду та внутрішнього простору.

Будівлі модерністів передбачали багато світла всередині, тож часто використовували великі вікна, багато скла. Інтер’єри для житла проектувалися компактними, але максимально великими з задіянням якнайбільших площ. Тому часто у проектах будинків з’являються тераси на даху, які дають додатковий простір для відпочинку, «повітряність» і поєднання з природою.

Великий вплив мали і такі творці, як Людвіг Міс ван дер Рое, Френк Райт, Еріх Мендельсон, Марсель Бройєр та інші.

Ще з початку ХХ століття польські архітектори активно намагалися утвердити свою власну національну архітектуру, з чим були проблеми через відсутність держави. З часом польські архітектори все більше зазнавали впливу різних містобудівних тенденцій, вони здобували освіту в європейських університетах, і зрештою виокремилися у потужну варшавську школу.

Історики архітектури виділяють новий етап польського урбанізму, який почався з другої половини 1920-х років. Він тяжів до модернізму і дуже симпатизував ідеям Ле Корбюзьє. Один із тодішніх планів Варшави пропонував створити центр міста з хмарочосами, які на той час були новітнім явищем.

Стиль став не просто модним, а самоочевидним. В 1920-х роках перші модерністські споруди з’явилися у Речі Посполитій, а відтак – і на Волині. Визначну роль у цьому процесі відіграли архітектурні виставки у Парижі та Варшаві. Провідне архітектурне середовище протиставляло новітні підходи традиційній польській архітектурі і пробувало знайти себе у модерністському русі. Важливим був погляд, що форма має слідувати за призначенням. Це наблизило творчість архітекторів до функціоналізму. Стиль сміливо крокував світом, від чого його ще називають інтернаціональним. Варшава, Краків, Львів та Вільно були основними містами-інфлуенсерами новітніх підходів у країні.

Луцьк після Першої світової війни розвивався у контексті цих польських архітектурних рухів, але й не тільки архітектурних. На початку 1920-х років Луцьк став знову (як і в XVI-XVIII століттях) столицею Волинського воєводства. Цей статус зобов’язував суттєво оновити місто, впорядкувати його. Треба було продовжити брукування, налагодити транспортний рух водними артеріями, зв’язати Луцьк зі Львовом залізничним полотном, збудувати банки, адміністративні будівлі, запроектувати нові райони. Ситуацію дещо ускладнювали руйнування часів Першої світової. Отже, перш ніж мало йтися про розвиток, спочатку питання стояло про відновлення.

Найбільш помітні луцькі імена, які творили місто тридцятих: Францішек Кокеш, Казимир Школьницький, Сергій Тимошенко, Олексій Петров, Пилип Пилипчук, Тадеуш Садковський, Владислав Стахонь, Юзеф Новак, Віктор Лібрович, Леонід Малов, Тадеуш Карасінський, Тадеуш Крафт та інші. До них доєдналася когорта зі столиці: Казимир Толочко, Вацлав Риттель, Тадеуш Лобос, Ян Реда, Вітольд Марчінковський, Юліан Путерман (Садловський) та інші.

Громадські споруди тридцятих у Луцьку в певному значенні стилістично були більш розмаїтими, ніж житлові. Бо їх проектувала ширша група творців. Нерідко саме цей тип споруд виражав ще не випробувані у місті модерністичні напрямки, які яскраво виділялися на фоні іншої забудови і задавали ритм подальшого проектування. З іншого боку, ці передові споруди залишалися самобутніми одиницями і на тлі сьогоднішнього міста видаються дуже цінними.

Житлові модерністичні споруди були різних розмірів, різної репрезентативності стилю. Їх найбільше. Станом на 2022 рік в Луцьку є трохи більше сотні будівель, які мають більш чи менш виразні ознаки стилістики тридцятих і зведених у той час. Скільки з них знищила війна і подальша доля? Навіть ця залізна сотня+ говорить про масштаби розбудови передвоєнного Луцька. Як на той час для невеликого міста вони були величезні. Один зі сприятливих чинників – кредитування індивідуального будівництва. Ідею заклали ще 1925 року, коли через 4 роки збиралися святкувати 500-річчя з’їзду монархів.

Луцьк, ішлося у плані реалізації святкування, має виглядати дуже чистим, охайним, акуратним містом. Тож треба відремонтувати будинки, які погано виглядають, а також допомогти тим, хто будується. Для цього у двох великих банках планувалося взяти кредити для Міської ощадної каси, яка видаватиме іпотечні кредити на місцях. І правда, журнали засідань будівельного комітету луцького магістрату тридцятих рясніють повідомленнями про надання кредиту різним громадянам міста.

Поза творінням окремих споруд передвоєнне десятиліття в Луцьку має спроби проектування цілих районів, у яких відобразилися ідеї європейських модерністів. Найхарактерніший серед таких – заплава річки Глушець. Але перед ним розповімо про менш виразні міські райони, з типовими для всієї Польщі підходами. Через частковість реалізації задуму і (або) час, який минув, немає можливості спостерегти сьогодні їхні містобудівні модерністські підготовки.

Надсучасний і модний функціоналізм, який заполонив увесь Луцьк в 1930-х роках, перервала війна. Це було десятиліття, яке за своїми урбаністичними амбіціями і окремими будівельними проектами вписало архітектуру міста в європейський культурний контекст. Однак у часи повоєнної відбудови від цього відійшли.

Після Другої світової війни в Луцьку зникло явище приватної архітектурної практики. Все будівництво взяла на контроль держава і створені нею проектні інституції. Всі архітектори, які творили й індивідуальні проекти, працювали від імені цих організацій. З переходом від прізвищ до установ відбувся перехід і від індивідуальних проектів до типових.

Сталінський ампір як провідний стиль панував у місті всі 1950-ті роки. Цьому періоду Луцьк завдячує кількома якісними будівлями і майданом, який будували навколо приміщення Обкому комуністичної партії. Проте часи швидко змінювалися і короткий період сталінської монументальної архітектури завершився в часи хрущовської відлиги. Після цього настав не менш короткий період, який приніс свіже дихання і дав можливість знову звернутися до модернізму. Запроектовані у Луцьку споруди 1960-х стали якісними і стильними виразниками тих тенденцій.

Архітектура шістдесятих років цікава духом пошуків нової стилістики, коли жорстка необхідність сталінського ампіру більше не тиснула адміністративним впливом на архітекторів. Задекларовані принципи розвінчання культу дали можливість проектувальникам зазирнути за фасади кордону і дихнути вільною думкою світової архітектури. Звичайно, не можна переоцінювати вплив європейського й американського модернізму на радянську архітектуру шістдесятих, але саме в той час вона якнайкраще відобразила дух розвитку архітектурної думки середини ХХ століття.

Їй був притаманний лаконізм і логічність. Сильним був вплив ідеї поєднання природи й будівництва. Знову активно застосовувалися дешеві і сучасні матеріали – скло, бетон, метал. Спорудам були властиві широкі площі зі скла, геометризація об'ємів, лінійчатість декорування фасадів. Ще одна особливість – використання художніх робіт: мозаїки, барельєфів, сграфіто, вітражів тощо. Вони доповнювали мистецьку вартість усієї споруди. Майже в кожній великій громадській будівлі тих часів знайдемо якийсь художній твір різної техніки виконання. Цього не було у тридцятих.

Приблизно наприкінці сімдесятих відбулася ерозія радянського модернізму. Це звісно не означало ані його раптового завершення, ані перетворення на щось не менш самобутнє. Після шістдесятих архітектори стали відходити від інтернаціонального стилю. Найбільш помітні тенденції простежувалися на найбільший спорудах у великих містах республік СРСР.

В архітектурні тогочасного міста відбувався перехід до комплексної забудови. Однією з особливостей такого будівництва стало явище так званого типового проекту. Але це не означало строгої необхідність використати на місцях запроектовані кимось раніше будинки. Типовими були тільки певні елементи конструктивної схеми забудови, наприклад, конфігурація та розташування квартир. Але цілий будинок чи їх комплекс варто було пристосовувати до місця залежно від містобудівних умов, ландшафту тощо. Певна можливість для творчості все ж була.

Майбутнє процесу вивчення і популяризації архітектури модернізму в Луцьку залежить не тільки від нашої з вами роботи і уваги до неї, а й від глобальних дискурсів, які формуються навколо минулого як явища. Урбаністичні принципи бувають різні, їхня регіональна розмаїтість – ще більшою. Від сукупності і взаємодії цих усіх факторів залежить, як Луцьк оцінить модерністську частину свого минулого.